8. Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, і здатні пробудити левіятана!
9. Нехай потьмяніють зорі досвітку її; нехай чекає вона на світло, і воно не приходить, і нехай не побачить вона тремтячих вій досвітньої зорі,
10. За те, що не зачинила дверей лона матері моєї і не приховала гіркот від очей моїх!
11. Чому я не згинув, виходячи з лона, і не вмер, коли вийшов із лона?
12. Нащо прийняли мене коліна? Нащо я смоктав перси?
13. Бо зараз я лежав би і спочивав, будучи у сні, і було б мені добре.
14. Із царями і радниками земними, котрі забудовували для себе пустелі,
15. Або з князями, у котрих було золото, і котрі виповнювали доми свої сріблом;
16. Або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, що не побачили світла.
17. Там злочинці перестають жахати, і там спочивають знесилені.
18. Там в'язням легко разом, і не чують крику наглядача.
19. Малий і великий там рівні, і раб вільний од свого володаря.
20. Навіщо дароване страдникові світло, і життя зболілим душею,
21. Котрі наджидають смерти, і немає її, котрі викопали б її охочіше, аніж скарби.
22. Котрі веселилися б дуже, і були б раді, коли б знайшли могилу.
23. Нащо дане світло чоловікові, котрому шлях закритий, і котрого Бог оточив мороком?
24. Адже зітхання мої випереджають хліб мій, і стогони мої виливаються, як води.
25. Тому що жахливе, чого я жахався, якраз і спіткало мене, і чого я боявся, те й прийшло до мене.