5. Якщо дні її визначені, і число місяців її у Тебе; якщо Ти поклав їй межу, котру вона не перейде,
6. То ухилися від неї; нехай вона спочине, аж доки не скінчить, мов найманець, дня свого.
7. Для дерева є надія, що воно, коли буде зрубане, знову оживе, і паростки виходити з нього не перестануть.
8. Якщо й застарів у землі корінь його, і пень його завмер у поросі,
9. Однак, тільки-но зачуло воду, воно випускає паростки і проростає гілками, наче щойно посаджене.
10. А людина помирає і зникає; відійшов дух її, і де вона?
11. Відходять води з озера, і річка міліє і висихає.
12. Отак людина, – ляже і не підведеться; аж доки існуватиме небо, вона не пробудиться і не прокинеться зі сну свого.
13. О, якби Ти в шеолі сховав мене і тримав мене, аж доки минеться гнів Твій; призначив мені час і потому пригадав мене!