11. Кожний бачить, що й мудрі помирають, так само, як і невігласи, і нерозумні гинуть, залишаючи майно своє іншим.
12. Вони гадають собі, що оселі їхні вічні, і що житла їхні від роду й до роду, землі свої вони називають своїми йменнями.
13. Проте людина не буде в пошані; вона схожа на тварин, котрі гинуть.
14. Цей шлях їхній є безум їхній, та за ними йдуть ті, що схвалюють їхню думку.
15. Немов овечок, замикають їх до пекла; смерть пастиме їх, і на ранок праведники будуть володарювати над ними; сила їхня виснажиться; шеол – оселя їхня.
16. Але Бог визволить душу мою від влади шеолу, коли прийме мене.
17. Не потерпай, коли збагачується людина, коли слава її дому примножується.
18. Бо, помираючи, не візьме нічогісінько; не піде за нею слава її.
19. Хоч за життя вона догоджає душі своїй, і будуть прославляти тебе, що ти задовольняєш себе;
20. Але вона піде до роду батьків своїх, котрі ніколи не побачать світла.