1. Слова Лемуїла царя. Повчання, котре передавала йому матір його.
2. Що, сину мій? Що, сину лона мого? Що, сину обітниць моїх?
3. Не віддавай жінкам сили твоєї, ні шляхів твоїх згубницям царів.
4. Не царям, Лемуїле, не царям вино пити, і не князям – сікеру,
5. Щоб не впилися вони і не забули закону та не змінили на недобре суду пригноблених.
6. Дайте сікеру тому, що гине, і вино пригніченому душею.
7. Нехай він вип'є, і забуде вбогість свою, і не згадає вже убогість свою, і не пригадає вже страждання свого.
8. Розтуляй уста твої за безмовного і на захист усіх сиріт.
9. Розтуляй уста твої для правосуддя і для справи бідного і вбогого.
10. Хто знайде цнотливу жінку? Ціна її вартніша перлів.
11. Вірить їй серце чоловіка її, і він не залишиться без прибутку.
12. Вона відплатить йому добром, а не злом упродовж цілого життя свого.
13. Дбає про вовну та льон, і охоче працює своїми руками.
14. Вона, немов кораблі купців, здалеку хліб здобуває.
15. Вона підводиться ще вночі, і роздає страву в домі своєму і визначає роботу служницям своїм.
16. До поля придивляється, а відтак і купує його; від плодів рук своїх насаджує виноградника.
17. Підперізує стан свій силою і зміцнює м'язи свої.
18. Вона відчуває, що праця її корисна, і – світильник її не згасає навіть уночі.
19. Простягає руки свої до прядива, і пальці її беруться за веретено.