19. Бо створіння з надією очікує появи синів Божих, –
20. Тому що створіння підкорилося марноті не добровільно, але за волею того, хто підкорив його, – сподіваючись,
21. Що й саме створіння звільнене буде від рабства тлінню для волі слави дітей Божих.
22. Бо знаємо, що все створіння разом стогне і страждає донині;
23. І не лише воно, але й ми самі, маючи першоплоди Духа, і ми в собі стогнемо, наджидаючи усиновлення, спокути тіла нашого.
24. Бо ми врятовані надією. А надія, коли бачить, не є надія; бо якщо хтось бачить, то навіщо йому й сподіватися.
25. Та коли сподіваємося того, чого не бачимо, тоді чекаємо з терпінням.
26. Так само й Дух допомагає нам у немочах наших; бо ми не знаємо, за що молитися, як належить, але Сам Дух клопочеться за нас зітханнями невимовними.
27. Однак Той, Хто досліджує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він клопочеться за святих, з волі Божої.