5. Бо коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені Законом, діяли у членах наших, аби приносити плід смерти.
6. Але нині, коли ми померли для Закону, котрим були зв‘язані, ми звільнилися від нього, щоб нам служити Богові в оновленому дусі, а не за давньою буквою.
7. Ну, то що скажемо? Невже від Закону гріх? Зовсім ні. Але я не інакше пізнав гріх, як засобом Закону, бо я не розумів би й пожадання, якби Закон не казав: Не пожадай.
8. Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всіляке пожадання; бо без закону гріх мертвий.
9. Я жив свого часу без закону, та коли прийшла заповідь, – гріх ожив,
10. А я помер, і, таким чином заповідь, котру дано мені для життя, послужила мені на смерть.
11. Тому що гріх, взявши привід од заповіді, обдурив мене і умертвив нею.
12. Тому Закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра.
13. Отож, невже добре вчинилося мені смертоносним? Зовсім ні. Але гріх, що виявився гріхом через те, що засобом доброго завдав мені смерть, аж так, що гріх стає украй грішний через заповідь.
14. Бо ми знаємо, що Закон духовний, а я тілесний, проданий гріхові.
15. Бо не розумію, що вчиняю: бо не те вчиняю, що хочу, а що ненавиджу, те вчиняю.
16. А якщо вчиняю те, чого не хочу, то погоджуюся із законом, що він добрий;
17. А тому вже не я вчиняю те, але гріх, що живе в мені.
18. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в плоті моїй, добре; тому що бажання добра є в мені, але щоб учинити його, того не знаходжу.
19. Доброго, котрого хочу, не вчиняю, а лихе, котрого не хочу, вчиняю.
20. А якщо вчиняю те, чого не хочу, вже не я вчиняю те, але гріх, що в мені живе.