1. І було до мене слово Господнє:
2. Сину людський! Повідай пророцтво на пастирів Ізраїлевих, проголоси пророцтво і скажи їм, пастирям: Так говорить Господь Бог: Горе пастирям Ізраїлевим, котрі пасли самі себе; чи не отару мусять пасти пастирі?
3. Ви їли лій і вовною одягалися, вгодованих овечок заколювали, а отари не пасли.
4. Слабких не зміцнювали, і хворої вівці не лікували, і пораненої не перев'язували, а вкрадену не повертали і загубленої не шукали, а панували над ними з насильством і жорстокістю.
5. І порозбігалися вони без пастуха, а коли порозбігалися, то стали поживою всілякому звірю польовому.
6. Блукають вівці Мої по всіх горах, і на всілякому високому пагорбі, і по всій широкополій землі розпорошилися вівці Мої, і ніхто не піклується за них, і ніхто не шукає їх.
7. А тому пастухи – пастирі, вислухайте слово Господнє.
8. Живу Я! – говорить Господь Бог: За те, що вівці Мої залишені на крадіж, і без пастиря вівці Мої стали здобиччю всілякого польового звіра, а пастирі Мої не шукали Моїх овець і пасли пастирі самих себе, а овець Моїх не пасли, –
9. За те, пастирі, вислухайте слово Господнє.
10. Так говорить Господь Бог: Ось, Я – на пастирів і заберу овечок Моїх від руки їхньої і не дам їм надалі пасти овець, і не будуть уже пастирі самі себе пасти, і вирву овець Моїх із щелепів їхніх, і не будуть вони поживою їхньою.
11. Бо так говорить Господь Бог: Ось, Я Сам відшукаю овечок Моїх і огляну їх.
12. Як пастух перевіряє отару свою того дня, коли є серед отари своєї розпорошеної, так Я перегляну овечок Моїх і вивільню їх із усіх місцин, до котрих вони були розпорошені за хмарного та похмурого дня.