25. І відповідав увесь народ, і сказав: Кров Його на нас і на дітях наших.
26. Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, катуючи, віддав на розп‘яття.
27. Тоді вояки намісника взяли Ісуса до преторії, і зібрали на нього увесь полк.
28. І, роздягнувши Його, одягли на Нього багряницю;
29. Тоді сплели вінця із терня, й поклали Йому на голову, у праву руку дали Йому тростину; відтак ставали перед Ним на коліна і насміхалися над Ним, кажучи: Радій, Царю Юдейський!
30. І плювали на Нього і, взявши тростину, били Його по голові.
31. І коли позбиткувалися над Ним, скинули з Нього багряницю і одягли Його в одежу Його та й повели на розп‘яття.
32. Коли виходили, вони зустріли одного кирінейця, на ім‘я Симон, і наказали нести хреста Його.
33. І коли прийшли на місцину, що звалася Ґолґота, що означає: Череп-місце,
34. Дали Йому випити оцту, змішаного з жовчю; і Він, покуштувавши, не хотів пити.
35. А ті, що розп‘яли Його, розподіляли одежу Його, кинувши жереба;
36. Тоді посідали стерегти Його там.
37. А над головою у Нього вчинили напис, котрий засвідчував Його провину: Це - ІСУС, ЦАР ЮДЕЙСЬКИЙ.
38. Тоді ж розп‘яті були з Ним і двоє розбійників: один по праву руку, а другий – по ліву.
39. А перехожі лихословили Його, киваючи головами своїми,
40. І гомоніли: Ти, що руйнуєш храма і за три дні споруджуєш! Врятуй Себе Самого; якщо Ти Син Божий, зійди з хреста.
41. Так само й першосвященики з книжниками, із старшинами та фарисеями, насміхалися, казали:
42. Інших рятував, а Себе Самого не може врятувати! Якщо він Цар Ізраїльський, нехай зараз же зійде з хреста, і увіруємо в Нього;
43. Покладався на Бога: нехай тепер визволить Його, якщо Він угодний Йому. Бо ж Він сказав: Я Син Божий.
44. Також і розбійники, розп‘яті з ним, обмовляли Його.