14. І не відповідав йому жодним словом аж так, що намісник вельми дивувався.
15. А на свято Пасхи намісник мав звичай відпускати народові одного в‘язня, котрого самі бажали.
16. Тоді був у них відомий в‘язень, що звався Варавва.
17. Отож, коли зібралися вони, то сказав їм Пилат: Кого хочете, щоб я відпустив вам: Варавву чи Ісуса, що називається Христом?
18. Бо знав, що видали Його через заздрість.
19. А тим часом, як сидів він (Пилат) на сидінні судді, дружина його послала йому сказати: Не чини анічого Праведникові Тому, бо я нині уві сні багато постраждала за Нього.
20. Але першосвященики і старшини (народу), підмовляли народ просити Варавву, а Ісусові заподіяти смерть.
21. Тоді намісник запитав їх: Кого з оцих двох бажаєте, щоб я відпустив вам? Вони сказали: Варавву.
22. Пилат сказав їм: То що я маю вчинити з Ісусом, що називається Христос? Сказали йому: Нехай буде розп‘ятий!
23. Намісник сказав: Яке ж Він зло учинив? Але вони ще запекліше кричали: Нехай буде розп‘ятий!
24. Пилат зрозумів, що нічого не може сподіяти, бо замішання наростає, взяв води і обмив руки перед народом, і сказав: Я не маю провини в крові Праведника Цього; зважуйте ви.
25. І відповідав увесь народ, і сказав: Кров Його на нас і на дітях наших.
26. Тоді відпустив їм Варавву, а Ісуса, катуючи, віддав на розп‘яття.
27. Тоді вояки намісника взяли Ісуса до преторії, і зібрали на нього увесь полк.