40. Ісус сказав їй: Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
41. Тим часом, відкотили каменя від печери, де лежав померлий. А Ісус підвів очі до неба і сказав: Батьку! Дякую Тобі, що Ти почув Мене;
42. І Я знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, що тут стоїть, аби повірили, що Ти послав Мене.
43. Сказавши це, Він гукнув дужим голосом: Лазарю! Вийди!
44. І з‘явився померлий, сповитий по руках і ногах поховальними запиналами, і обличчя його було підв‘язане хустиною. Ісус сказав їм: Розв‘яжіть його, нехай іде.
45. Тоді чимало юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що вчинив Ісус, увірували в Нього;
46. А деякі з них пішли до фарисеїв і сказали їм, що вчинив Ісус.
47. Тоді першосвященики і фарисеї зібрали раду і казали: Що нам сподіяти? Цей Чоловік багато див учинив;
48. Якщо залишимо Його так, то всі увірують в Нього, – і, прийдуть римляни і оволодіють і краєм нашим, і народом.
49. А один із них, Кайяфа, що був того року першосвящеником, сказав їм: Ви нічого не знаєте,
50. І не зважаєте, що краще нам, щоб один чоловік помер за людей, аніж, щоб увесь народ загинув.
51. А це він сказав не від себе, але, будучи на той рік першосвящеником, провістив, що Ісус помре за народ,
52. І не лише за народ, але також за те, щоб розкиданих дітей Божих зібрати в одне.