30. Ісус ще не входив до поселення, але був на тому місці, де зустріла Його Марта.
31. Юдеї, котрі були з нею в домі і втішали її, побачили, що Марія квапливо підвелася й вийшла, також пішли за нею, вважаючи, що вона пішла до гробу – плакати там.
32. А Марія, коли прийшла туди, де був Ісус, і побачила Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: Господе! Якби Ти був тут, не помер би мій брат.
33. Коли Ісус побачив її у сльозах, та юдеїв, які прийшли з нею і також плакали, Сам відчув жалощі в дусі, зворушений,
34. І сказав: Де ви поклали його? Сказали Йому: Господе! Піди й подивися.
35. Ісус заплакав.
36. Тоді юдеї загомоніли: Він таки справді любив його!
37. А деякі з них сказали: Хіба не міг Він, що відкрив очі сліпому, вчинити, аби й цей не вмер?
38. А Ісус, страждаючи в Собі, прийшов до гробу. То була печера, і камінь лежав зверху.
39. Ісус сказав: Відкотіть каменя. Сестра померлого, Марта, сказала Йому: Господе! Зараз уже смердить, бо він чотири дні, як помер.
40. Ісус сказав їй: Чи не сказав Я тобі, що, коли будеш вірувати, побачиш славу Божу?
41. Тим часом, відкотили каменя від печери, де лежав померлий. А Ісус підвів очі до неба і сказав: Батьку! Дякую Тобі, що Ти почув Мене;
42. І Я знав, що Ти завжди почуєш Мене; але сказав це для народу, що тут стоїть, аби повірили, що Ти послав Мене.
43. Сказавши це, Він гукнув дужим голосом: Лазарю! Вийди!
44. І з‘явився померлий, сповитий по руках і ногах поховальними запиналами, і обличчя його було підв‘язане хустиною. Ісус сказав їм: Розв‘яжіть його, нехай іде.
45. Тоді чимало юдеїв, які прийшли до Марії і бачили, що вчинив Ісус, увірували в Нього;