4. Я посилав до вас усіх служителів Моїх, пророків, посилав з раннього ранку, щоб сказати: Не вдавайтеся до цих мерзенних справ, котрі Я ненавиджу.
5. Але вони не слухали, і не прихилили вухо своє, щоб відвернутися од свого нечестя, не кадити іншим богам.
6. І вилилася лють Моя і гнів Мій, і спалахнув у містах Юдеї і на вулицях Єрусалиму; і вони стали руїнами і пустелею, як бачите цього дня.
7. І нині так говорить Господь Бог Саваот, Бог Ізраїлів: Нащо ви завдаєте цього великого зла душам вашим, винищуючи у себе чоловіків і дружин, дорослих дітей і немовлят серед Юдеї, щоб не залишити в себе останку,
8. Гнівлячи Мене витворами рук своїх, кадінням іншим богам у краю Єгипетському, куди ви прийшли жити, аби погубити себе, і стати прокляттям і глумом у всіх народів землі?
9. Хіба ви забули нечестя батьків ваших і безчестя царів юдейських, ваше власне безчестя і нечестя дружин ваших, яке вони чинили на землі юдейській і на вулицях Єрусалиму?
10. Не упокорилися вони й до сього дня, і не бояться, і не вчиняють за Моїм законом і за приписами Моїми, котрі Я дав вам і батькам вашим.
11. Тому так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Ось, Я наверну до вас обличчя Моє на загибель та винищення всієї Юдеї,
12. І візьму юдеїв, що залишилися і повернули обличчя своє, щоб рушити до єгипетського краю і жити там, і всі вони будуть винищені, загинуть на землі єгипетській; мечем і голодом будуть понищені; від малого до великого помруть від меча та голоду, і стануть прокляттям і жахом, наругою і глумом.
13. Навідаю тих, що замешкали в краї єгипетському, як Я навідав Єрусалим, мечем, голодом і моровицею,
14. І ніхто не уникне і не вціліє з останку юдеїв, що прийшли на землю єгипетську, аби пожити там, а потім повернутися на землю юдейську, куди вони всією душею бажають повернутися, щоб там жити; ніхто не повернеться, окрім тих, котрі повтікають звідси.
15. І відповідали Єремії всі чоловіки, котрі знали, що жінки їхні провадять кадіння іншим богам, і всі жінки, котрі були там у значній кількості, і увесь народ, що жив на землі єгипетській, у Патросі, і сказали:
16. Слово, котре ти говорив нам йменням Господа, ми не приймаємо від тебе.
17. Але неодмінно будемо чинити все те, що вийшло з уст наших, щоб кадити богині неба і звершувати поливання, як ми робили, ми і батьки наші, у містах Юдеї і на вулицях Єрусалиму, тому що тоді ми були ситі і щасливі, і горя не знали.
18. А від того часу, як перестали ми кадити богині неба і звершувати їй поливання, зазнаємо у всьому нестачі і гинемо від меча і голоду.
19. І коли ми кадили богині неба і звершували їй поливання, то хіба без відома чоловіків наших ліпили ми їй пироги з її зображенням і звершували їй поливання?
20. Тоді сказав Єремія до всього народу, чоловікам і жінкам, і всьому народові, котрий так відповідав йому:
21. Чи не це кадіння, котре звершували ви в горах юдейських і на вулицях Єрусалиму, ви і батьки ваші, царі ваші, і ваші князі, і народ країни, пригадав Господь? І чи не воно спало Йому на серце?
22. Господь не міг більше терпіти злих ваших учинків і мерзоти, які ви чинили; тому й стала земля ваша пустелею і жахіттям та прокляттям, без мешканців, як ви бачите нині.