11. Я дійшов до безуму у хвальбі: ви мене до цього спонукали. Вам належало б хвалити мене, бо в мене ні в чому немає вади з огляду на значущість Апостолів, хоч я ніщо:
12. Ознаки Апостола виявилися поміж вами всіляким терпінням, знаменнями, дивами й силами.
13. Бо чого вам бракує з огляду на інші церкви, то хіба того, що я сам не був тягарем для вас? Даруйте мені цю провину!
14. Ось утретє я готовий рушити до вас, і не буду обтяжувати вас, бо я шукаю не вашого, а вас. Не діти мусять збирати маєтности для батьків, але батьки для дітей.
15. Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе за душі ваші, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я найменше любий вам.
16. Припустимо, що сам я не обтяжував вас, та, як хитрун, лукавством брав од вас.
17. Та чи користався я чимось од вас через когось з отих, кого послав до вас?
18. Я ублагав Тита і послав з ним одного з братів: Чи Тит скористався чимось від вас? Чи не в одному дусі ми діяли? Чи не одним шляхом ходили?
19. Чи не гадаєте також, що ми лише виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом у Христі, і все це, улюблені, вам на науку.