9. Але самі в собі мали вирок на смерть, щоб сподіватися не на самих себе, але на Бога, що воскрешає мертвих;
10. Котрий якраз і визволив нас від такої близької смерти, і визволяє, і на Котрого сподіваємося, що Він ще визволить нас,
11. З допомогою також вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, на клопотання багатьох, численні склали подяку за нас.
12. Бо похвала наша є свідченням совісті нашої, що ми в простоті і в угодній Богові щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою жили в мирі, надто ж у вас.
13. І ми пишемо вам не інше, а те, що ви читаєте, або розумієте і що, сподіваюся, до решти зрозумієте,
14. Оскільки частково ви вже зрозуміли, що ми будемо вашою похвалою так само, як ви нашою, у день Господа нашого Ісуса Христа.
15. І в цій певності я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви удруге одержали благодать,
16. І через вас перейти до Македонії, а вже з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене в Юдею.
17. Маючи такий намір, чи легковажно я вчинив? Чи, може, те, що я вчиняю, тілесно вчиняю, аж так, що в мене то "так, так", а то "ні, ні"?
18. Вірний Бог, що слово наше до вас не було то "так", а то "ні".
19. Бо Син Божий Ісус Христос, проповідуваний у вас нами, мною і Силуаном і Тимофієм, не був "так" і "ні", але в Ньому було "так!";
20. Бо всі обітниці Божі в Ньому "так", і в Ньому "амінь!", на славу Божу, через нас.
21. А Той, Хто нас із вами утверджує у Христі і Хто нас помазав, - є Бог,