5. Бо в міру того, як примножуються в нас страждання Христові, примножується Христом також і втіха наша.
6. Коли страждаємо ми, то страждаємо для вашої втіхи і порятунку, котрий звершиться подоланням тих самих страждань, котрі зносимо також ми самі;
7. І надія наша на вас тверда, чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи і порятунку, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так само і в радощах.
8. Бо ми не хочемо залишити вас, браття, у незнанні про скорботи наші, які сталися з нами в Азії, тому що ми обтяжені були над міру і над силу, аж так, що вже не сподівалися залишитися живими.
9. Але самі в собі мали вирок на смерть, щоб сподіватися не на самих себе, але на Бога, що воскрешає мертвих;
10. Котрий якраз і визволив нас від такої близької смерти, і визволяє, і на Котрого сподіваємося, що Він ще визволить нас,
11. З допомогою також вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, на клопотання багатьох, численні склали подяку за нас.
12. Бо похвала наша є свідченням совісті нашої, що ми в простоті і в угодній Богові щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою жили в мирі, надто ж у вас.
13. І ми пишемо вам не інше, а те, що ви читаєте, або розумієте і що, сподіваюся, до решти зрозумієте,
14. Оскільки частково ви вже зрозуміли, що ми будемо вашою похвалою так само, як ви нашою, у день Господа нашого Ісуса Христа.
15. І в цій певності я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви удруге одержали благодать,
16. І через вас перейти до Македонії, а вже з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене в Юдею.