1. Коли Давид пройшов трохи з верхів'я, – аж ось Ціва, Мефівошетів служник, назустріч йому, та пара в'ючних віслюків, а на них двісті хлібів, і сто в'язок родзинок, і сто літніх плодів, та бурдюк вина.
2. І сказав цар до Ціви. Для чого це в тебе? І відповідав Ціва: віслюки для дому царського, для їзди, а хліб і плоди на їду юнакам, а вино для життя знесиленому в пустелі.
3. І сказав цар: Де син володаря твого? І відповідав Ціва цареві: Ось, він залишився в Єрусалимі і говорить: Тепер-от дім Ізраїлів поверне мені царство батька мого.
4. І сказав до Ціви: Ось тобі все, що у Мефівошета. А Ціва одказав, уклонившись: Нехай я знайду ласку в очах твоїх, володарю мій царю!
5. Коли дійшов цар Давид до Бахуріму, аж тут вийшов звідти чоловік із роду дому Саулового, на ймення Шім'ї, син Ґерин. Він ішов і лихословив.
6. І кидав каміння на Давида і на всіх служників царя Давида; а всі люди, і всі хоробрі були по праву і по ліву руку царя.
7. Так говорив Шім'ї, лихословлячи його: Іди, іди геть, убивнику і негідний чоловіче!
8. Господь повернув на тебе всю кров дому Саулового, замість котрого ти зацарював, і передав Господь царство в руки Авесалома, сина твого. І ось, ти взятий у своєму злі – кривавий злочинцю!
9. І сказав до царя Авішай, син Церуї: Нащо лихословить оцей мертвий пес володаря мого, царя? Піду я і зітну йому голову.
10. І сказав цар: Що мені (до того) і вам, сини Церуїні? Нехай він злословить, бо Господь наказав йому лихословити Давида. То хто може сказати: Нащо ти так чиниш?
11. І сказав цар Авішаєві і до всіх служників своїх: Ось, якщо син мій, котрий вийшов із стегон моїх, шукає душі моєї, тим паче син веніяминця; залишіть його, нехай лихословить; тому що Господь наказав йому.