21. І почув цар Давид про все це і вельми спалахнув його гнів.
22. Тим часом, Авесалом не говорив з Амноном ні поганого, ані доброго. Бо зненавидів Авесалом Амнона за те, що він зганьбив Тамар, сестру його.
23. За два роки було стриження овець в Авесалома у Баал-Хацорі, що при Єфремі, і Авесалом закликав усіх царських синів.
24. І прийшов Авесалом до царя і сказав: Ось у служника твого стриження, нехай піде цар і служники його з твоїм служником.
25. І сказав цар до Авесалома: Ні, сину мій, не підемо ми всі разом, щоб не бути тобі за тягаря. І той вельми просив його, але він не хотів піти, проте благословив його.
26. І сказав Авесалом: А як ні, нехай піде з нами брат мій Амнон. І сказав йому цар: Чого він піде з тобою?
27. Та Авесалом дуже просив його, і він послав з ним Амнона та всіх царських синів.
28. А потім Авесалом наказав юнакам своїм, говорячи: Дивіться, коли Амнон звеселіє на серці від вина, то скажу вам: Ударте Амнона! – і ви заб'єте його. Не бійтеся, – чи ж не я вам наказав? Будьте пильні та відважні.
29. І вчинили юнаки Авесалома з Амноном, як наказав Авесалом. Тоді підвелися всі царські сини, сіли кожний на свого мула і повтікали.
30. Коли вони були ще в дорозі, дійшов слух до Давида, що Авесалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.