1. Агріппа сказав Павлові: Дозволено тобі говорити про себе. Тоді Павло простягнув руку і скористався словом на свій захист:
2. О, царю Агріппо! Маю себе за щасливого, що нині можу захищатися перед тобою за все, в чому мене звинувачують юдеї;
3. Тим паче, що ти відаєш звичаї і суперечливі думки юдеїв. А тому прошу тебе вислухати мене щиросердо.
4. Життя моє від юности моєї, котре спочатку минало в Єрусалимі поміж народом моїм, відоме всім юдеям;
5. Вони здавна знають про мене, якщо забажають свідчити, що жив я фарисеєм за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.
6. І нині я стою перед судом за надію на обітницю, котру Бог дав батькам нашим,
7. Котрої виконання сподіваються побачити наші дванадцятеро колін, щиросердо служачи Богові вдень і вночі: ось за цю надію, царю Агріппо, звинувачують мене юдеї.
8. Ну, що тут сказати? Невже ви неймовірним вважаєте, що Бог воскрешає мертвих?
9. Щоправда, я також гадав, що мені треба діяти супроти ймення Ісуса із Назарету;
10. І чинив те в Єрусалимі: діставши владу від першосвящеників, я багатьох святих кидав до в‘язниць і, коли убивали їх, я подавав за те голос;
11. І по всіх синагогах я багаторазово мучив їх і примушував паплюжити Ісуса, і в надмірній супроти них люті переслідував навіть у чужих містах.