17. Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, проказуючи: Оці люди – служники Бога Всевишнього, котрі сповіщають вам шлях порятунку.
18. Таке вона вчиняла багато днів. Павло обурився, обернувся і сказав духові: Йменням Ісуса Христа наказую тобі вийти з неї; І дух вийшов тієї ж миті.
19. Тоді господарі її, дізнавшися, що вже щезла надія прибутку їхнього, схопили Савла і Силу й потягнули на майдан до старшин.
20. І коли привели їх до воєвод, то сказали: Оці люди, юдеї, чинять заколот у нашому місті.
21. І проповідують звичаї, котрі нам, римлянам, не варто ні приймати, ані виконувати.
22. Народ також повстав супроти них; а воєводи, зірвавши з них одежу, наказали бити їх палицями.
23. І, завдавши їм багато ударів, кинули до в‘язниці, і наказали сторожеві пильно стерегти їх;
24. Одержавши такого наказа, він замкнув їх у внутрішній в‘язниці і ноги їхні забив у колоду.
25. Близько півночі Павло і Сила молилися і співали Богові; а в‘язні слухали їх.
26. Аж раптом стався великий землетрус, так що захиталися підвалини в‘язниці; відразу відчинилися всі двері, і в усіх послабшали пута.
27. А тюремний наглядач прокинувся і, побачивши, що двері в‘язниці відчинені, витягнув меча і хотів умертвити себе, гадаючи, що в‘язні повтікали.