10. Чого ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шиї Його учнів ярмо, котрого не могли понести ні батьки наші, ні ми самі?
11. Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа врятуємося, як і вони.
12. Тоді замовкло все зібрання і слухало Варнаву і Павла, що розповідали, які знамення і дива вчинив Бог через них між поганами.
13. А потому, як вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: Мужі-браття! Послухайте мене:
14. Симон розтлумачив, як Бог від початку зглянувся над поганами, щоб утворити з них народ в ім‘я Своє;
15. І з цим узгоджуються слова пророка, як написано:
16. Потім повернуся і відвідаю скинію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відтворю, і полагоджу її;
17. Щоб шукали Господа інші люди і всі народи, між котрими звіститься ймення Моє, говорить Господь, що утворює все це.
18. Відомі Богові од вічності всі діяння Його.
19. Тому я кладу собі не утруднювати навернених до Бога із поганів,
20. А написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушеного і крови, і щоб не чинили іншим того, чого не бажають собі;
21. Бо закон Мойсея від старожитніх родів по всіх містах має проповідників його і читається в синагогах щосуботи.
22. Тоді Апостоли і старші з усією церквою ухвалили, вибравши з-поміж себе мужів, послати їх до Антіохії з Павлом і Варнавою, а саме: Юду, що називався Варсавва, і Силу, мужів, що були старшими поміж братами.
23. Написавши і вручивши їм таке: Апостоли і старші, і браття – братам з поганів з Антіохії, Сирії та Килікії, – радійте!