14. Цар, коли почув це, вельми зажурився, і поклав у серце своє врятувати Даниїла, і навіть по заході сонця наполегливо прагнув урятувати його.
15. Але ті люди знову прийшли до царя і сказали йому: Відай царю, що за законом мідян та персів жодний припис чи постанова, затверджена царем, не може зазнати змін.
16. Тоді цар наказав, і привели Даниїла, і кинули до рову з левами; і при цьому цар сказав Даниїлові: Бог твій, Котрому ти незрадливо служиш, Він нехай врятує тебе.
17. І принесений був камінь, і покладений над отвором до рову, і цар запечатав його перснем своїм і перснями своїх вельможних, аби нічого не змінилося в постанові про Даниїла.
18. Затим цар пішов до свого палацу, ліг спати без вечері і навіть не звелів принести до нього їжі, і сон утікав од нього.
19. А другого дня цар підвівся на світанку і квапливо пішов до рову з левами.
20. І коли підійшов до рову, то сумним голосом гукнув Даниїла; і сказав цар Даниїлові: Даниїле, служнику Бога живого! Бог твій, Котрому ти служиш незрадливо, чи міг порятувати тебе від левів?
21. Тоді Даниїл сказав цареві: Царю! Живи вічно!
22. Бог мій послав Ангела Свого і загородив пащу левам, і вони не зашкодили мені, тому що я виявився чистим перед Ним, а також перед тобою, царю, я не вчинив злочину.
23. Тоді цар неймовірно зрадів через нього і наказав підняти Даниїла з рову, і підняли Даниїла з рову, і ніякого ушкодження не виявилося на ньому, тому що він вірував у Бога свого.
24. І наказав цар, і приведені були ті люди, котрі звинуватили Даниїла, і кинуті до рову з левами, як самі, так і діти їхні і дружини їхні; і вони не сягнули дна рову, як леви заволоділи ними і потрощили кості їхні.
25. Після цього цар Дарій написав усім народам, племенам і язикам, що жили по всій землі: Мир вам нехай примножиться!