2. Тоді сини Божі побачили доньок людських, що вони вродливі, і брали їх собі в дружини, котру хто вибрав.
3. І сказав Господь: Не вічно Духові Моєму змагатися з людиною; бо вона чинить гріх за невіглаством своїм, і вона плоть; нехай буде днів її сто двадцять літ.
4. Під той час були на землі велети, надто ж потому, як сини Божі почали входити до людських доньок, і вони народжували їм дітей. Це були могутні, з давен-давен славетні люди.
5. І побачив Господь, що велике розбещення людей на землі, і що всі думки і помисли серця їхнього було зло повсякчасне.
6. І тому пожалкував Господь, що утворив людину на землі, і зажурився в серці Своєму.
7. І сказав Господь: Винищу з лиця землі людей, котрих Я утворив, від людини до тварин, і плазунів і птахів небесних, винищу; бо Я жалкую, що створив їх.
8. А Ной надбав благодать перед очима Господніми.
9. Ось життя Ноєве: Ной був чоловіком праведним і безвинним в роді своєму; Ной ходив з Богом.
10. Ной породив трьох синів: Сима, Хама і Яфета.
11. Але земля розбестилася перед Богом, і виповнилася земля злочинами.
12. І глянув Бог на землю, – і ось, вона розбещена: Бо всіляка плоть спотворила стежку свою на землі.
13. І сказав Бог Ноєві: Кінець всілякій плоті настав переді Мною; бо земля виповнилася од них злочинами. І ось, Я винищу їх на землі.