1. Чи не визначений людині час на землі, і хіба дні її не те саме, що й дні найманця?
2. Як раб жадає тіні, і як найманець наджидає на свою платню,
3. Так я дістав у спадок місяці марноти, і ночі, позначені горем, відраховані мені.
4. Коли лягаю, то кажу: Коли підведуся? А вечір триває, і я перевертаюся з боку на бік, очікуючи початку дня.
5. Тіло моє в поросі, зодяглося червою і струпами; шкіра моя тріскається і ятриться.
6. Дні мої біжать швидше, аніж ткацький човник, і минають без надії.
7. Пригадай, що життя моє – лиш подих, що око моє не навернеться бачити добре.
8. Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої – на мене, – і немає мене.
9. Рідшає хмара і відпливає; отак і той, що зійшов до шеолу, не вийде,
10. Не повернеться більше у свій дім, і місце його вже не буде знати його.
11. То не буду я утримувати вуст моїх; буду говорити у тіснотах духа мого; буду скаржитися в лихові душі моєї.
12. Хіба я море чи морська потвора, що Ти поставив наді мною сторожу?
13. Коли подумаю: Чи втішить мене постіль моя, чи забере гіркоти мої ложе моє,
14. Ти страхаєш мене снами і видіннями лякаєш мене.
15. І душа моя прагне радше припинення дихання, радше смерти, аніж життя.
16. Я відмовляюсь від нього. Я більше не хочу жити. Залиш мене на самоті, бо дні мої – марнота.
17. Що таке людина, що Ти звеличив її, і звертаєш на неї увагу Свою?
18. Навідуєшся до неї щоранку, і кожної миті випробовуєш її?
19. Доки ж Ти не залишиш, допоки не відступишся од мене, доки не попустиш мені проковтнути слину мою?
20. Якщо я згрішив, то що я вчиню Тобі, Охоронцю людей? Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, аж так, що я зробився сам собі тягарем?