19. Утробо моя! Утробо моя! Сумую у глибинах серця мого, хвилюється в мені серце моє, не можу мовчати; бо ти чуєш, душе моя, звук сурми, тривогу бою.
20. Лихо за бідою; вся земля спустошується, несподівано понищені шатра мої, миттю – намети мої.
21. Чи довго мені бачити знамено, чути звук сурми?
22. Це тому, що народ Мій безглуздий – не знає Мене; нерозумні вони діти, і немає у них глузду; вони розумні на лихе, а добра чинити не вміють.
23. Дивлюся на землю – і ось, вона спустошена і порожня, – на небеса, і немає в них світла.
24. Дивлюся на гори, і ось, вони тремтять, і всі пагорби хитаються.
25. Дивлюся – і ось, немає людини, і всі птахи небесні порозліталися.
26. Дивлюся – і ось, Карміл – пустеля, і всі міста його зруйновані від лиця Господа, від люті гніву Його.
27. Бо так сказав Господь: Вся земля буде спустошена, але винищення ущент не вчиню.
28. Заплаче від цього земля, і небеса затьмаряться вгорі, тому що Я сказав, Я визначив, і не покаюся за це, і не відступлюся од цього.
29. Від гуркотняви вершників і стрільців порозбігаються всі міста: вони сховаються в густих лісах і позалазять на скелі; усі міста спорожніють, і не буде в них жодного мешканця.
30. А ти, спустошена, що почнеш робити? Хоч ти одягаєшся у пурпур, хоч оздоблюєш себе золотими шатами, обмальовуєш очі твої фарбами, але надаремно оздоблюєш себе; зневажили тебе коханці – вони шукають душі твоєї.